Устим Кармелюк – “бунтар із народу”, який фігурує у багатьох легендах, оспівується у піснях, про нього писали твори і продовжують знімати фільми. Все завдяки тому, що він очолив один із масштабних визвольних рухів ХІХ століття, караючи шляхтичів, що кривдили український народ, пише yes-vinnytsia.
З юності виявляв непокору
Устим Якимович Кармелюк народився у селі Головчинці, яке згодом перейменували на його честь. Сьогодні село називається Кармалюкове та знаходиться у Жмеринському районі Вінницької області. Устим ріс у сім’ї селян. Коли підріс, потрапив до поміщика Пігловського. Устим добре працював, але вже тоді виявляв непокірний характер. Пана Пигловського не влаштовував такий порядок, тому він віддав сімнадцятирічного бунтаря у рекрути. У народних легендах розповідається, що у цьому конфлікті була замішана ще й жінка Розалія Пігловська – дружина поміщика. Якось Устим врятував Розалію Пігловську від смерті, за що дама віддячила йому собою. Це розлютило чоловіка і він вирішив позбутися Устима.
Як би там не було, але у 1812 році Устим Кармелюк потрапив до 4-го уланського полку, який знаходився в Кам’янці-Подільську, де познайомився з майбутнім спільником Данилом Хроном.
Перші повстанські хвилі
У 1813 році Кармелюк дезертував і повернувся до Вінницької області, де очолив групу таких самих втікачів і кріпаків, які грабували маєтки панів. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздавали бідним і знедоленим селянам.
Першим згорів маєток Пігловського, далі постраждали сусідні будинки. Згодом селяни вже почали самі звертатися до грабіжників і розповідати про свої образи та біди. Проте, за дослідженнями деяких істориків, грабіжники також нападали на будинки звичайних селян.
1914 року повстання під проводом Кармелюка охопило все Поділля: Летичів, Ольгополь, Літин та інші райони.
Заслання та втечі
У 1817 році бунтаря знову схопили і засудили до страти, але в останній момент смертний вирок скасували, а натомість призначили 25 ударів батогом, таврування розпеченим залізом і посиланням на 10 років до Сибіру. Загалом до сибірського заслання його засуджували тричі. Щоправда, вперше він до Сибіру не дійшов, втікши з В’ятської етапної в’язниці дорогою туди, а два інші рази, пробувши там певний час, теж досить успішно тікав.
Після втечі з В’ятської в’язниці Устим Кармелюк діяв на околицях Бара та у Балтському повіті, ховаючись від каральних військ та піднімаючи селян на повстання. Занепокоєна місцева шляхта вирішила створити охоронні загони, які б захистили їхні маєтки і допомогли зловити Кармелюка. Приблизно в цей же час його дружина Марія та діти зазнають репресій. Під час допитів Кармалюка видав восьмирічний син, який впізнав батька і кинувся в обійми.
Після цього його ув’язнили у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він організував втечу. Однак під час втечі отримав поранення і його ув’язнили в окремій камері біля папської вежі Юлія II. У 1824 році його знову заслали до Сибіру.
Найбільший повстанський рух
З 1830 до 1835 року повстання Кармелюка охопили все Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. У ньому брало участь близько 20 тисяч селян, які вчинили понад 1000 нападів на маєтки поміщиків. До повстанців приєднувалися не лише українці, а й поляки та євреї.
Трагічна загибель
Устим Кармелюк помер у ніч на 10 жовтня 1835 року від рук шляхтича Рудковського. Тіло Кармелюка перевозили селами ще кілька днів, демонструючи до чого можуть спричинити подібні виборювання волі. Його поховали у місті Летичів за кордоном місцевого цвинтаря, без священика, без хреста.
Цар Микола I запросив Рудковського і особисто нагородив його перснем із діамантом. Повстання Кармелюка були настільки резонансними, що всі його рідні вирішили змінити власне прізвище, щоб не постраждати від репресій. Здебільшого вони почали називатися Карман. Коли рідне село Устима перейменували у 1955 році, спадкоємці українського ватажка повернули собі старе прізвище.