П’ятниця, 29 Березня, 2024

“Були вбиті із зав’язаними руками пострілом у потилицю”: злочини радянської влади у Вінниці 1937-1938 років

Вінницька трагедія 1937-1938 років стала темними сторінками історії міста. Саме в ці роки вінничани зазнали масового знищення, проте загальний період репресій цими роками не обмежується та розпочинається ще зі спроби встановлення влади більшовиками у 1918 році. Про період державного терору на Вінниччині розповів історик Сергій Гула кореспондентці АрміяInform. Далі на yes-vinnytsia.

Репресії були сплановані заздалегідь

З появою більшовиків у місті одразу стали формуватися каральні органи для виявлення “ворогів” держави, зокрема тих, хто активно підтримував та боровся за ідею вільної України. Ще у кінці 1920-х років Сталін вирішив зачистити країну від противників соціалізму. Оскільки основну частину населення Вінниччини становили селяни, а не робітничий клас, на який більше спирались більшовики у своїй пропаганді, радянська влада стикнулась тут зі значним опором. Аби придушити протести сюди направляли цілі дивізії. Крім того, тут також проживало багато військових Армії УНР та Української Галицької армії.

У 1936 році було ухвалено здійснення колективних репресій за списком. Для цього формувались так звані “трійки”, що й виносили вироки. Також був встановлений й ліміт репресій, що складав 4000 осіб, четверту частину яких мали засудити до смертної кари. Це і стало початком подальшого терору у місті. Щодня затверджувались сотні, а то й тисячі смертних вироків, які майже негайно виконувались.

Місця злочинів

У Вінниці проходили масові арешти на підставі сфабрикованих доказів чи необережно висловленої думки кілька років тому. Всіх засуджених містян доправляли та до місцевої тюрми та до будинку НКВС у Вінниці, де в основному й відбувались злочини. У камерах, що вміщували 16 осіб, закривали до сотні арештантів. Їх піддавали катуванням, аби силою отримати зізнання та виконати план з репресій. Вбивали безпосередньо на подвір’ї цього будинку, що був оточений гаражами. Майданчик, що зазвичай використовується для миття автомобілів, перетворився на місце розстрілів. Далі тіла вантажили у машини та перевозили для поховання у парку імені Горького, біля православного цвинтаря та у фруктовому саду.

Викриття правди німецькою владою

У 1943 році німецька влада, яка вже окупувала Вінницю, створила комісію з дослідження поховань жертв масових репресій комуністичного режиму, що стала одним з методів антирадянської пропаганди. Внаслідок розкопок було виявлено 95 могил з 9439 тілами. Основну кількість трупів складали чоловіки віком 25-45 років. Вони були вбиті пострілом у потилицю із зав’язаними руками. Людей ставили навколішки з нахиленою головою, часто стріляли впритул. Як бачимо, характерний “почерк” рашистів залишається незмінним майже як сто років. 

Поруч з могилами натягнули дріт, де вивішували особисті речі вбитих, аби можна було ідентифікувати родичів чи знайомих. В той самий час спорудили обеліск із написом “Тут поховано жертви сталінізму”.

Реакція радянської влади

З поверненням контролю над Вінницею у березні 1944 року радянське керівництво зауважило, що ці розкопки були провокацією, а на обеліску змінили напис на “Тут поховано жертви фашизму”. Крім того, розпочалось розслідування та пошуки осіб, що брали участь у розкопках та упізнанні жертв більшовицьких злочинів та яких прирівнювали до співучасників злочинів. 

За словами очевидців, 23 березня 1944 року містяни мали пройти спеціальну перевірку із паспортами у міському парку. Комісар, вказуючи на порожні ями, випитував, що тут сталось, хто шукав родичів, але люди мовчали. Того ж вечора був складений список із близько ста жінок, хто шукав рідних у могилах, які тепер самі були розстріляні. Містян, яким не висунули смертний вирок, відправили на фронт “спокутувати провину перед батьківщиною”.

.,.,.,.